Якщо ви списуєте проблеми із засипанням на безсоння, то ви маєте рацію лише частково. Голландські фахівці з’ясували, що існує як мінімум 5 типів безсоння. Подробиці повідомляє The Lancet Psychiatry.
За статистикою, з безсонням стикаються приблизно 10% всього населення Землі і всі вони мають приблизно схожі симптоми – труднощі з засинанням, часті пробудження в середині ночі і в цілому низьку якість сну.
Між тим недавнє дослідження фахівців Нідерландського інституту нейробіології показало, що незважаючи на схожі ознаки пацієнти з безсонням можуть сильно відрізнятися один від одного. Цю теорію підтримує і той факт, що спроби знайти спільні риси в мозку у людей з безсонням досі не привели до позитивних результатів.
Дослідники вивчили дані, отримані від 4 тисяч осіб, 2 тисячі з яких страждали від безсоння. Причому сомнологи враховували не тільки ознаки безсоння, а й інші показники і особистісні особливості (настрій, емоції, рівень стресу). Так вдалося встановити, що людей з безсонням можна умовно розділити мінімум на 5 підтипів.
Тип 1. Такі люди відчували дуже високий рівень стресу і були нещасними.
Тип 2. У таких людей був помірний рівень переживань і цілком нормальні показники щастя і приємних емоцій.
Тип 3. Також помірний рівень стресу, але занадто низький рівень щастя.
Тип 4. Низький рівень стресу і безсоння, яке виникало в разі будь-яких життєвих неприємностей.
Тип 5. Такі люди теж мали низький рівень стресу, але їх безсоння не мало зв’язку з проблемами і переживаннями.
Цікаво, що всі виділені підтипи вчені перевірили ще й у перспективі, тобто через 5 років після першого опитування. І результати виявилися абсолютно аналогічними.
На думку вчених, їх дані становлять особливий інтерес з точки зору ризику розвитку депресії і її лікування. Наприклад, пацієнти з типом 2 і 4 добре реагували на прийом транквілізаторів, а от люди з типом 3 ніяк не реагували на подібні препарати. А пацієнти з типом 1 мали найвищий ризик розвитку депресії серед всіх.
Одним словом, коли мова заходить про лікування безсоння, варто враховувати не тільки загальні симптоми, але і особистісні особливості кожного пацієнта. Тільки в цьому випадку терапія може виявитися дієвою.
