Якщо доля одного разу розвела вас в різні боки, не намагайтеся зустрітися знову. Хоча у багатьох виникає нав’язлива думка спробувати ще разок…
Мобільник вкотре випав з рук Антона на подушку. Чоловік, нервово прикусивши губу, дивився то на телефон, то на екран ноутбука. Його рука, як заведена вже кілька разів тягнулася до телефону, а потім різко опускалася на клавіатуру ноутбука. Антон дивився на мобільник як на ворога, який змушує його зрадити Батьківщину.
– Дурень, який дурень! Навіщо зайшов на сторінку Маринки? Рожа цікава! – Антон лаяв себе, але полегшення самокатування не приносило.
Погляд його раз у раз падав на фото Олени, весело усміхненої з екрану монітора.
– Посміхаєшся? Стала ще красивіше? Ось зараз подзвоню тобі і дізнаюся, як живеш. Спасибі людині, яка придумала соцмережі! Так би не зустрілися з тобою ніколи. А зараз ось захочу і подзвоню тобі, і почую твій голос.
Від останньої фрази у Антона мороз побіг по шкірі, не врятувало навіть ковдру, що вкривала його по пояс. У цей суботній вечір Антон повечеряв на самоті пельменями, дбайливо приготованими його Кірою, потицявся по порожній квартирі, а потім вирішив затишно провести вечір, тиняючись на просторах Інтернету. Але далі “Фейсбука” йому не вдалося помандрувати. Він сидів у ліжку, відкинувшись на подушку, на ногах, укритих ковдрою, стояв ноутбук, з екрану якого йому заклично посміхалася Олена – його перше кохання. Вдивляючись в її обличчя, Антон втрачав зв’язок з часом, дружина, діти спливали кудись далеко, йому здавалося – нічого цього не було, а може, він просто довго спав, зараз ось подзвонить Олені і виявиться, що вони все такі ж юні, як двадцять сім років тому і…
Далі він боявся мріяти, боявся злякати неждане щастя. Він вдивлявся у фотографію Олени, намагаючись уявити, як склалося її життя. Вони жодного разу не бачилися після безглуздого розставання. Посварилися через якусь дрібницю вщент, Антон через тиждень поїхав, як виявилося на довгі роки. Перші півроку було складно, але потім він зустрів Кіру, і життя знайшло нові фарби. Він був щасливий, дійсно щасливий весь цей час, але варто було йому побачити фото Олени, все завалилося.
– Так, мужик сказав – мужик зробив, – Антон підстьобнув себе побитою фразою і швидко навів мишку на значок із зеленою телефонною трубкою. Кожен гудок віддавався дзвоном в голові і серці Антона. Клацання.. і такий знайомий , такий … улюблений, незабутній голос:
– Слухаю.
– Лена… привіт!
– Хто це?
– Це Антон.
Кілька секунд висіла неможлива тиша, не вірилося, що Олена продовжить розмову. І все ж:
– Антон, це ти? Як ти мене знайшов?
– Зайшов до Маринки на сторінку побачив тебе в друзях і не втримався.
– А, ну так! Що це я гальмую. Зараз немає проблем з пошуком людей.
– Олена, як живеш? Можеш говорити? – Антон потроху заспокоювався, але все ще боявся, що Олена швидко закінчить розмову.
– Так, можу. Чоловік у відрядженні. А тобі ніхто не заважає?
– Я теж один. Дружина поїхала до доньки, а син десь гуляє. А у тебе скільки дітей? Дорослі?
– Два сини. Живуть окремо. Один одружений, інший ще в пошуках.
-Лено-о, я не вірю, що чую твій голос! Ти знаєш, він такий же, як раніше. Я його ніколи не забував.
Антон не брехав. Дивно, одружився він по любові і дружину любив. Але ось образ Олени часто вставав у нього перед очима, він пам’ятав її голос. Траплялися місяці, а іноді навіть роки, коли Олена губилася в шпильках його пам’яті, але потім якесь слово або музика, або інший збіг обставин-і Олена в пам’яті знову тут як тут.
Нав’язлива думка написати або зателефонувати своєї першої любові з’явилася з покупкою ноутбука. Зареєструвавшись в соцмережах він швидко знайшов друзів юності, але Олену не дозволяв собі шукати, щось його утримувало від цього кроку. Антон розумів – його життя зміниться після розмови з першим коханням. Навіть якщо вони не зустрінуться, в його житті з’явиться таємниця. Таємниця від дружини, якій він ніколи, практично ніколи не брехав. Якщо тільки по дрібницях … Кіра не заслужила такого ставлення.
– Антоне, я теж рада тебе чути. Як живеш?
– Та все нормально. Кручусь, працюю. Все як у всіх – будинок, робота.
– А ким ти працюєш?
– Майстром ділянки на заводі. Зарплата непогана. Зірок з неба не хапаю, але на безбідне життя вистачає, – відчувши раптом незручність, як би виправдовуючись, відповів Антон, – а ти?
– Я теж нормально. У мене косметичний салон.
– У тебе? Тобто ти – власниця? – не стримав подиву Антон.
– Чому ти дивуєшся? Забув вже, Але ж я завжди мріяла мати свою справу. До речі, ти не вірив, що у мене вийде, обзивав фантазеркою.
– Молоде-ець, – простягнув Антон , – а чоловік чим займається?
Олена трохи помовчала, ймовірно зважуючи: відповідати чи ні на питання, вимовила байдужим тоном:
– У Жені будівельний бізнес. Та ти, напевно, чув не раз про його фірму. Вона у всіх на слуху, та й в рекламі крутять постійно, – Олена вимовила назву фірми і у Антона остаточно сперло дихання.
Поговоривши ще хвилини три, вони розпрощалися, начебто навіть тепло. Але Антон відчував – розмова ця остання і більше він ніколи не почує голос Олени. Якесь почуття пригніченості, навіть розчавленості холодною хваткою стискало все його нутро і ніяк не відпускало.
А Олена, к тільки відключився зв’язок, відкинулася на шкіряні подушки дивана, обвела поглядом свою вітальню, обставлену за останньою модою, вимовила:
– Спасибі долі, що відвела від мене цього майстра ділянки…
