Казка з життя

Жили дві сестри. Старша Валя – красуня, успішна, багата. Молодша Зойка – гірка п’яниця.

Щодо краси на той час, про який йде розповідь, вже нічого сказати було: 32-х річна Зойка більше на давню стару була схожа. Сама худа, обличчя синюшно-опухле так, що і очей не видно, тьмяне волосся, що давно не знало ні мила, ні гребінця брудним клоччям стирчали в різні боки.

Валю дорікнути нема в чому, чимало доклала часу і грошей, намагаючись витягнути сестру з трясовини алкоголізму: в дорогі клініки її возила, до бабок-чаклунок – все марно. Купила їй квартирку затишну, але оформила на себе, щоб Зойка за пляшку не проміняла. Через півроку з обстановки в квартирі залишався тільки брудний матрац, на якому і лежала вмираюча сестра, коли Валентина прийшла до неї попрощатися, так як їхала за кордон на ПМЖ. А Зойка вже й говорити не могла, сили були тільки відкрити очі і через щілинки між опухлих повік побачити на тлі брудного, давно немитого вікна неясний силует. Поруч валялися порожні пляшки, якими щедро ділилися з Зойкою місцеві п’янчуги.

Не змогла Валентина кинути сестру, як потім жити з цим? Совість замучить. Вирішила вона для очищення цієї своєї совісті відвезти Зойку до тітки в село. З тіткою Ольгою сестри майже не спілкувалися, знали тільки, що є у покійної матері сестра, яка багато років тому відвідувала їх, привозячи сільські гостинці: варення, рум’яні запашні яблука, сушені гриби.

Пам’ятала Валя тільки назву села. Подумала: на похорон не кликали, значить, скоріше за все, тітка жива. Попросила допомогти знайомого чоловіка, загорнули Зойку в ковдру, поклали на заднє сидіння машини і поїхали в село.

Село знайшли, будинок тітки Ольги теж знайшли. Та й що там шукати-то було: чотири жилих будиночки – ось і все село. Зойку в ковдрі поклали на тіткине ліжко, Валентина виклала на стіл гроші зі словами: помирає вона, а мені їхати треба, тітко Оля. Гроші на похорон – може приїду коли, щоб хоч могилку знайти. Тут і на огорожу і на пам’ятник вистачить. І ключ від Зойкіної квартири тітці віддала. А кому ще-то? Від чаю відмовилася і поїхала…

Тітка Ольга, 68-річна, ще бадьора самотня жінка, розвернула Зойку, переконалася, що та ще дихає і пішла кип’ятити самовар. Поки самовар грівся, вона нарізала в термос сушеної травички з полотняних мішечків, всипала якихось ягід, потім заварила все окропом і залишила настоятися, щільно закривши кришку. Три дні вона поїла Зойку трав’яними настоями з медом, майже насильно вливаючи в рот чайною ложечкою кожні півгодини. Навіть вночі.

На четвертий день в раціон додала молоко своєї кози Марти. Теж чайною ложкою. Потім в хід пішли овочеві відвари і курячий бульйон. Курки у тітки теж були свої. Трохи, всього сім, але вона не пошкодувала і двох пустила на бульйони для вмираючої племінниці.

Через місяць тільки Зойка самостійно змогла сісти в ліжку. Тітка Ольга її стала на саночках в баню возити (зима вже була), – закутає в хустку пухову та в ковдру і везе. А в лазні теж різні травички заварені і Зойку цими настоями тітка Ольга мила. А потім волосся Зойкіни розчеше і воно пахне травою і літом…

Самотня тітка Ольга вклала всю свою нерозтрачену любов і турботу в племінницю і виходила її. Ось так, чайною ложечкою вливаючи в вмираючу Зойку разом з настоями частинки своєї доброї душі. Дорогі клініки і чаклуни не змогли врятувати гине дівчину, а рідна тітка змогла.

Зойка вижила. Зміцніла від смачного, що пахнуло конюшиною, молока кози Марти, від ранкових ніжних омлетів з найсвіжіших яєць. Волосся стали шовковисте і блискуче. На щоках з’явився рум’янець. І виявилося, що вона красуня з блакитними очима. Потихеньку стала допомагати тітці по дому, потім і в хліві: навчилася доїти Марту, збирала щоранку свіжі яйця. Їжу вони готували просту, майже всі зі свого городу.

Зойка, повернувшись з того світу, не згадувала своє минуле життя, їй подобалася це, нове, з чистого аркуша. Вона стала бачити, як встає вранці сонце, як біжать по небу білі хмари, як розпускаються навесні квіти.
А в прибережних заростях місцевої річки з’явилася качка з маленькими каченятами і Зойка ходила їх годувати булкою.

А ще у неї відкрився один талант. Тітка Ольга навчила дівчину в’язати гачком. Спочатку Зойка в’язала серветочки, потім вони з’їздили з тіткою в місто, накупили багато різних мотків вовни і Зоя стала в’язати великі пухнасті шалі з дивовижними візерунками.

Посипалися замовлення на незвичайну красу. Зойка стала добре заробляти. Через три роки красуня Зойка відвезла улюблену тітку з глухого села в тихе містечко на березі моря, де склавши тітчині заощадження і свої – за продаж ексклюзивних шалей, купила для них невеликий затишний будиночок з маленьким садом.

Вранці коза Березня, доставку якої спеціальним фургончиком оплатила Валентина, зірвавши з нижніх гілок яблуні чергове яблуко, поспішаючи пережовує його і задумливо дивиться на море. Там, в теплому морі, недалеко від берега купаються дві улюблені нею жінки….

А знаєте, що саме чудове в цій історії? Вона реальна…

Оцініть статтю
Пані
Додати коментар