Несподіваний захисник

Ліля поверталася пізно ввечері з дискотеки, де вони весело потусувалися з подружками, вдосталь натанцювалися, але так і не познайомилися ні з ким з хлопців, що прийшли на танці. Це було прикро, дівчата то всі в компанії вільні, за винятком Олі. Але і вона начебто не проти була познайомитися з симпатичним хлопцем, так як її амурні справи з Сашею якось не рухалися в бік весілля і створення сім’ї.

Вийшовши вже за північ із закладу, дівчата вирішили піти додому пішки. Містечко у них невеликий, простіше хвилин за двадцять дійти, ніж таксі дочекатися. Спершу проводили до під’їзду Настю, вона найближче живе від клубу. Потім помахали ручками Світлані і вже через десять хвилин Ліля прощалася з Вікою. Їй залишалося дійти до будинку всього метрів п’ятсот. Дівчина вже повернула за ріг будинку і тут шлях їй перегородили троє молодих хлопців. Обличчя їх були Лілі не знайомі, мабуть не з їх району хлопчики. Хлопці були добре піддаті і почали чіплятися до дівчини: “Ой, яка красуня. А підемо-но з нами погуляємо? Ми всі хлопці видні, раптом хто тобі сподобається або всі відразу?”. Непристойна пропозиція супроводжувалася кінським гоготом.

Один з хлопців почав лізти Лілі під спідницю. Дівчина зібралася закричати і покликати на допомогу, але рот їй закрив рукою інший незнайомець. Так страшно їй ще ніколи не було. Ліля мало не зомліла від жаху, але до полегшення своєму почула з-за рогу прокурений чоловічий бас: “А ну відпустили її, придурки!”. Хлопці відразу відпустили дівчину і всі, як один, подивилися в сторону, звідки пролунав голос. Несподіваного захисника видно не було, лише тінь великого плечистого чоловіка визирала з-за рогу при повному місяці. “Пішли геть! А то зараз наваляю так, що самі звідси своїми ногами не підете!”- продовжував лякати незнайомців таємничий Лілін спаситель.

“Гаразд, гаразд, мужик. Ми пожартували, та й взагалі вона не дуже-то красива. Гаразд-гаразд, проїхали ” – хлопці вирішили не зв’язуватися і швидко пішли в бік магазину. У Лілі тряслися руки і ноги, вона ніяк не могла впоратися з собою. Через пару хвилин господар тіні вийшов з-за рогу.

“Ой, дядько Петя, ви чи що?” – здивовано вигукнула дівчина. Сусід їх по під’їзду, Петро Іванович трохи вище півтора метра зростом, виглядав тепер не так загрозливо. “Іди додому, дочка…”- добрим батьківським тоном і вже своїм звичайним голосом сказав дядько Петя, – ” І більше одна в такий пізній час не гуляй! Бачиш, які часи неспокійні”.

Оцініть статтю
Пані
Додати коментар