Тоніни подруги давно повискакували заміж і тільки вона досі сиділа в дівках. Не було у неї ні нареченого, ні, навіть, зубожілого залицяльника.
Тоня вимкнула світло, запалила свічку і, сівши за стіл, почала обережно перегортати пошарпану книгу «Різдвяні і святочні ворожіння».
Варіант з черевиком здався їй найпростішим і вірним. Кидати своє взуття вночі через паркан вона побоювалася, і тому в якості гадального інвентарю вирішила використовувати старі батьківські валянки, в яких він місив цемент.
Яшка мав замкнутий характер і, м’яко кажучи, непоказну зовнішність, з цієї причини жіноча стать не виявляла до нього ні найменшого інтересу. Він не поспішаючи йшов зі зміни вздовж яру, поспішати йому було нікуди – його ніхто не чекав. Порівнявшись з будинком Антоніни, він мимоволі зупинився.
Тонька взяла в передбаннику скам’янілий від цементу валянок, вийшла у двір і зі словами: “Вкажи звідки прийде суджений” — жбурнула його через двометровий паркан.
Яшка прикрив очі і представив милий образ здобної, рожевощокої красуні Тоні. Потужний удар збив його з ніг і занурив у морок. Яшка прийшов до тями лежачи на дні яру. В очах іскрило, а в голові виникло тільки одне питання: «що це було?»
Тоня знайшла кинутий нею валянок і обімліла від побаченого – мисок валянка вказував туди, де за яром, через перелісок, широко розкинулося міське звалище.
“Невже бомж?!” Тонька кинулася додому і почала судорожно гортати книгу. Ворожіння по поліну могло багато розповісти про майбутнього чоловіка. Вона забігла до сараю, не дивлячись, схопила перше-ліпше поліно і вискочила на двір.
Яшка дерся по крутому засніженому схилу, кілька разів зривався, стрімголов котився на дно яру і знову ліз нагору.
Тонька подивилася на криве, вузлувате поліно з облізлою корою, завила від досади і, що було сил, запустила його в темряву різдвяної ночі.
Нарешті Яшка вибрався з яру. Він зачерпнув жменю снігу і витер ним спітніле обличчя. Удар жахливої сили обрушився на його голову!
Прийшовши до тями, Яшка знову виявив себе лежачим на дні яру. Перед очима все пливло, а на лобі утворився шишак завбільшки з яблуко. Свідомість поступово прояснилося і панічний жах охопив всю його сутність: щось містичне, потойбічне загнало його в яр і тепер утримувало невідомою силою.
Тонька не пам’ятала, скільки часу проридала лежачи ниць на ліжку. Нарешті вона встала, витерла сльози і зі злістю зачинила гадальну книгу.
Вибиваючись з сил, наскрізь сирої від поту і мокрого снігу, Яшка знову і знову підіймався по схилу, скочувався вниз і знову повз. Зрештою, йому вдалося вхопитися за рослі по кромці яру кущі. Зібравши останні сили він підтягнувся, побачив вогні селища і…
Тонька впевненим кроком пройшла через двір, відкрила хвіртку і бумерангом запустила прокляту книгу в бік яру.
Крик болю і відчаю розірвав тишу ночі. Черговий удар в лоб відправив Яшку назад по вже второваному маршруту.
Тоня витягла Яшку з яру, принесла додому і два тижні доглядала за ним як за дитиною. А ще через тиждень вони подали заяву в ЗАГС.
Автор: Олег Литвин
