Тривога – це нічого страшного. Це нормально, коли є причина для тривоги. Ненормальною є спокійна благодушність дурня. А тривога – це нормально. Здорова психічно людина повинна тривожитися в тривожні часи і бути напоготові. Це здорова стадія – тривога. Нехай і неприємна.
Погана стадія – це психологічна втома. Під час повітряних нальотів у другу світову війну у багатьох містах люди спочатку бігли в бомбосховища. Вони боялися і тривожилися. А потім багато хто перестав шукати порятунку. І не тільки тому, що сил не було.
Тому що стало майже все одно. Люди перестали спускатися в бомбосховище. Людина до всього звикає, навіть до сигналу повітряної тривоги.
Але звикає не по-хорошому, не адаптуючись, а тужливо і депресивно. Апатія накриває людину з головою і позбавляє сил. І вона лежить в заціпенінні, не докладаючи зусиль для порятунку. Вона дуже втомилася. Їй набридло все це переносити. На тривогу сили потрібні, а сил-то і немає.
Страх і тривога притупилися. Але краще не стало. Це, як людина, котра мало не впала у прірву, але встигла зачепитися за камінь і повисла. Начебто вона уникнула миттєвої загибелі, вона ж не розбилася. Але висіти так довго неможливо.
Руки втомилися, пальці втратили чіпкість. Людина чіпляється з останніх сил, а цих сил все менше і менше. Ось така це втома.
І багато тих, хто падає в безодню не відразу. Вони чіпляються щосили. Але потім втома робить свою справу і людина перестає боротися. Хоча порятунок був можливий. Або допомога була вже близько, або треба було зробити ще одне останнє зусилля і підтягнутися…
Так перестають боротися з важкою і тривалою хворобою. З насуваючуюся бідністю. З несправедливістю. З самотністю…
Спочатку це лякає і турбує. І спонукає шукати вихід, порятунок. А потім стає все одно. І немає сил чіплятися за камінь.
І в любові так буває: прощають, розуміють, борються за відносини і за людину, бояться її втратити або за неї бояться. Утримують любов з останніх сил. А потім втомлюються чіплятися. І падають у безодню, бо втомилися морально.
Моральна втома – це маленька смерть. Ось її треба боятися, а не тривоги.
І не треба доводити людей до цієї втоми, тому що вона не проходить. Навіть, якщо обставини змінилися; людина залишається втомленою і слабкою. І навіть не радіє порятунку. На радість теж потрібні сили; а сил немає…
Якщо помітили ознаки психологічної втоми, а виходу немає, шукайте ресурс.
? Ресурс всередині вас – це те, заради чого ви хочете жити. Або заради кого. Назвіть три причини, заради яких ви повинні жити.
– Кому потрібна ваша дитина? Що з нею буде без вас?
– Хто подбає про літніх батьків, якщо вас не буде?
– Кому ваш кіт дістанеться або собака? Що з ними стане без вас?
– Що ви хочете зробити ще тут, на планеті Земля? Що створити, чого домогтися і що побачити цікавого? Де побувати, коли погане закінчиться?
І багато ще причин; хоча б три назвіть.
? А потім подумки покличте на допомогу силу предків. Що випробували люди, які дали вам життя? Бабусі, прабабусі,дідусі, пра-прадідусі? Що вони пройшли і як впоралися? Цей досвід є в ваших генах, його треба розбудити, попросивши допомоги. Він активується в підсвідомості і дасть сили.
Три причини жити і допомога предків – додаткова опора і запас енергії. Вони допоможуть впоратися з психологічною втомою і діяти правильно.
А потім відбудуться зміни на краще – будемо сподіватися. Головне, продовжувати боротися, чіплятися і повзти наверх, не опускаючи руки…
