Як відстоювати особисті кордони на роботі.

Начальник підвищує на вас голос, буває грубий, змушує працювати понаднормово, не ставить до відома, коли передає ваше завдання іншому колезі. Чому порушуються наші особисті кордони на роботі і як їх відстоювати?

Ледь прийшовши на роботу, ми виявляємо, що хтось забрав важливі папери з нашого столу або заходив у нашу пошту… Вечір. День народження дитини, та раптом дзвонять з роботи: терміново подивися пошту – там документи від партнерів, готуй договір!.. Ми захоплено працюємо над проектом, як раптом дізнаємося, що його вже доручили іншому… Начальник викликає нас до себе, починає грубо відчитувати, а потім і зовсім кидає папери нам в обличчя…

Знайоме? Подібні ситуації відбуваються щодня у тисячах компаній. Що ми при цьому відчуваємо? В залежності від темпераменту реакція буває різною, але в будь-якому випадку ми втрачаємо душевну рівновагу. І чим частіше ми піддаємося такому стресу, тим менше у нас сил, енергії, мотивації, тим більше виснаження, і не тільки емоційне, але і фізичне.

Ми боїмося дати відсіч

Що сталося в кожному з цих випадків? Це не що інше, як агресія: начальник (або колега) агресивно порушив наші особисті кордони, а ми вчасно не виставили «прикордонні стовпчики». На роботі агресію проявляють тим частіше, чим вище її рівень у суспільстві. (А у нас в країні він зараз високий, у чому можна переконатися, включивши телевізор.) До того ж у нашій культурі не дуже прийнято відстоювати свої межі і поважати чужі.

Особливо важко нам зважитися заявити про свої кордони на роботі. Адже ставки тут високі. Ми боїмося бути незручними працівниками, перешкодити своєму кар’єрному зростанню, упустити премію або навіть втратити роботу. А кому-то ще й приємно відчувати себе незамінним, потрібним. Тому ми постійно йдемо на поступки, закриваємо очі на ці болючі вторгнення……  а в підсумку виснажуємо свої ресурси і починаємо мимоволі гірше працювати.

Але є й ще одна причина нашої поступливості: часто ми не розуміємо, що відбувається, в чому причина емоційного дискомфорту, тому що не замислюємося про особистісні кордони. Кожному з нас треба розуміти: вони існують! І дотримуватися їх життєво важливо.

Які види меж ми відстоюємо на роботі

Емоційні кордони. Вони порушуються, коли нехтують нашими почуттями: грубо розмовляють, тикають, не спитавши дозволу (але до себе чекають звернення на «ви»), кричать, ображають, використовують нецензурну лексику, дозволяють собі нетактовні питання або недоречні коментарі: «У такому віці ви не заміжня?! Вам треба налагоджувати особисте життя!»

Межі особистого простору. До нього відносяться наш робочий стіл, шафа, комп’ютер, саме робоче місце. Приклади порушень: хтось без попиту навів у вас на столі порядок, вас без пояснень пересадили на інше місце, у вашу відсутність користувалися комп’ютером.

Межі робочого простору. Вони визначаються нашими функціонально-рольовими очікуваннями: ось це мої обов’язки, функції, – а ось це чужі. Порушуються, коли нам доручають те, що не входить в наші обов’язки, або позбавляють повноважень.

Приклад: ви працюєте над проектом і раптом вам повідомляють, що він переданий іншому співробітникові.

Часові межі. Порушуються, коли нас змушують жертвувати особистим часом на користь робочого.

Приклади: начальник вимагає, щоб ви допізна засиджувалися в офісі; щоб у вихідний день всі йшли на колективний захід (тренінг, спектакль, марафон).

Фізичні кордони. У кожного з нас є своє індивідуальне відчуття безпечної дистанції між нами та іншою людиною (причому з різними людьми вона у нас може бути різною). У середньому соціальна, публічна зона становить 3,5 м, ділова – 1-1,5 м, особиста (з друзями) – від 50 до 120 см, інтимна – від нуля до 50 см.

Приклади порушень: колега при зустрічі вас обіймає/цілує, а ви відчуваєте незручність; начальник або колега під час розмови стоїть занадто близько. Сюди ж належать і сексуальні домагання.

Як захистити свої кордони

Крок перший. Щоб захищати свою власність, треба зрозуміти, чим ми володіємо, чітко усвідомити свої межі спочатку для себе: що для мене найважливіше у відносинах і, навпаки, що мене ранить, дратує, позбавляє психологічного комфорту? В чому я готовий бути гнучким, а де ні за що не відступлю? Список не повинен бути довгим: відбираємо лише те, що для нас принципово.

Крок другий. Потрібно чітко заявити начальнику та колегам, що нас не влаштовує і якого ставлення до себе ми більше не допустимо.

Крок третій – послідовно дотримуємося своєї лінії і ні в якому разі не відступаємо від заявленої позиції.

Залізна рука в оксамитовій рукавичці

Багатьом здається, що висловлювати свою незгоду, переходячи на підвищені тони або навіть на крик, – значить відстоювати свої кордони. Насправді така поведінка – та ж агресія: переходячи в атаку, ми самі порушуємо кордону співрозмовника. З цієї ж причини недоречно давати йому поради: це теж вторгнення на його територію.

Інша невдала тактика – виступати в ролі прохача. Якщо ми боїмося, відчуваємо себе жертвою, розмову краще навіть не починати. Наша спроба приречена. Страх чудово зчитується оточуючими і наш начальник не виняток.

Шанс на успіх є, якщо ми приходимо до керівника не як агресор і не як жертва, а як співробітник, тобто людина, готова до співпраці. Ми не висловлюємо свої претензії, а шукаємо шляхи поліпшити якість роботи.

Принцип тут такий: коли ми говоримо іншим «так», то не говоримо «ні» собі.

І навпаки, коли говоримо собі «так», не говоримо «ні» іншим. Ми поважаємо себе і поважаємо начальника. Ми зацікавлені в ньому, а він у нас. Тому ми говоримо з ним спокійно і з гідністю, твердо даючи зрозуміти, де та грань, за яку ми не відступимо. Ми – «залізна рука в оксамитовій рукавичці».

Починаємо з «так», за яким слід «але»: «Мені дуже подобається моя робота. Але я не можу працювати всі вечори і зовсім не відпочивати», і, нарешті, пропонуємо пошукати спільне рішення: «Давайте подумаємо, як можна організувати процес інакше».

Він поважати себе примусив?

Про тих, хто відстояв свої межі, зазвичай говорять, що вони вміють себе поставити. І це вміння не залежить від посади. Звичайно, краще позначити кордони одразу, як тільки ми приходимо на нову роботу. Але навіть через роки ситуацію найчастіше можна змінити. А що, якщо ми програємо? Так, бувають начальники, які не хочуть нікого слухати.

Що ж, у деяких важких випадках краще втратити роботу, але зберегти здоров’я.

Є так звана молитва гештальт-терапевта, яка за змістом підходить до описаних вище колізій і допомагає побачити їх суть.

«Я роблю свою справу, а ти робиш свою справу. Я живу в цьому світі не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням. І ти живеш у цьому світі не для того, щоб відповідати моїм очікуванням. Ти – це ти. А я – це я. І якщо нам трапилося зустріти один одного – це прекрасно. А якщо ні – цьому не можна допомогти».

Варто прислухатися до цих слів.

Оцініть статтю
Пані
Додати коментар